Теоретичне обгрунтування проблеми

Протягом  багатьох  років  ведуться  суперечки про оціночну  діяльність  вчителя.  Піднімалися  питання про те, чи потрібна оцінка  в навчанні, і якщо потрібна, то яким чином, словесним або цифровим, її висловлювати. Крім цього, є опоненти оцінки, які виступають протии балів в загалі.

Вагомий внесок у розвиток  шкільного оцінювання внесли  вчителі-новатори. Відомий педагог В.Ф. Шаталов  для контролю знань ввів "листи відкритого обліку знань", суть яких полягала в тому, що кожна отримана на уроці чи в поза урочний час відмітка заноситься на спеціальний бланк, який вивішується  для загального огляду і це мало великий виховний ефект. Кожен учень у будь-який час міг виправити оцінку на більш високу і показати тим самим, на що він здатний. 

Одним з перших вітчизняних педагогів, хто намагався вирішити проблему оцінки на справді гуманних засадах, був С. Т. Шацький. Виступивши проти оцінок та іспитів, він вважав, що потрібно оцінювати не особистість дитини, а його роботу з урахуванням тих умов, в яких вона виконувалася, і пропонував системний контроль і оцінку результатів навчальної роботи дітей у формі звітних виступів учнів.

Великий інтерес щодо безбального оцінювання представляє досвід лабораторної експериментальної дидактики Ш. О. Амонашвілі. Була розроблена оціночна система експериментального навчання, при якій змістовна оцінка включається у навчальну діяльність як її регулятор. У результаті експериментального навчання учні стали активнішими, самостійнішими, а, головне, в них сформувався інтерес до навчання, прагнення вчитися. 

Проблема успішності дуже складна і фахівці різних галузей педагогічної науки приділяли переважну увагу тій або іншій стороні даної проблеми: дидактики основним об'єктом вивчення роблять особливості навчально-виховного процесу, які сприяють подоланню неуспішності; психологи ж спрямовують увагу на вивчення особливо стейне успішних учнів, які виявляються в процесі навчання. Дидактична основа для таких досліджень міститься в роботах багатьох психологів-педагогів: А.М. Гельмонта, В.І. Самохвалова, А.А. Бударного, Л.І. Божовича, Л.С. Виготського, Д.П. Ельконіна, П.П. Блонського, Л.А. Славіна та інших.

Незалежно від того чи існує оцінка  в школі у вигляді балів або має словесне вираження, вчитель має дотримуватися ряду обов'язкових психолого-педагогічних вимог, що пов'язано з вагомим впливом оцінки на особистість учня, на його психіку, і, перш за все, на формування його самооцінки, яка є провідним компонентом у структурі самосвідомості особистості.

Проблема самооцінки розглядається в руслі філософських, соціально-педагогічних та психологічних досліджень багатьох педагогів, психологів і соціологів. Так, наприклад, В. Абдрахманова відзначає, що «…самооцінка являє собою ступінь в розвитку самосвідомості і проявляється у здатності ставитися до себе критично, співвідносити свої можливості і результатами діяльності не лише згідно з думкою оточення, але й на рівні власних вимог до себе». Л.Бороздіна зазначає, що самооцінка є дуже важливим, якщо не ключовим, компонентом самосвідомості та забезпечує наявність не лише критичної позиції індивіда відносно того, чим він володіє, але й оцінки з точки зору певної системи цінностей. Є. Савомько розуміє самооцінку як«…особливий ступінь в розвитку самосвідомості, передумовою якої є усвідомлення людиною самої себе, своїх фізичних сил, розумових здібностей, вчинків, мотивів і цілей власної поведінки, свого ставлення до оточуючих і до себе, своїх сил і можливостей в досягненні конкретних цілей». В. Куніцина визначає самооцінку як конкретний прояв самосвідомості, який дозволяє оцінювати себе та включає певні знання і відношення. Ю. Мар'яною відзначає, що «…самооцінка – компонент самосвідомості, який включає, поряд із знаннями про себе, оцінку людиною самої себе, власних здібностей, моральних рис і вчинків».

Над дослідженням самооцінки, її складових, а також її впливу на життєдіяльність особистості працювали такі психологи та соціологи, як  Б.Г. Ананьєв, Н. Є. Анкудінова, Л.І. Божович, Ю.А. А.Г. Спіркін, , І. І. Чеснокова, Н.Є. Шафажінская та інші. Ними доведено, що великий вплив на самооцінку школярів надає оціночна діяльність вчителя. Більше того,оціночна діяльність вчителя і безпосередньо сама оцінка – основна причина, яка найбільшою мірою впливає на успішність навчання у  шкільному віці. 

З вересня 2000 року в Україні введена 12 - бальна шкала оцінювання, яка побудована за принципом урахування особистих досягнень учнів в опануванні ними змісту загальної середньої освіти. Новій системі оцінювання притаманна позитивна спрямованість, що ґрунтуються на врахуванні рівня досягнень учня, а не ступеня його невдач. За таких умов оцінювання стає не тільки засобом діагностики рівня реалізації поставлених цілей, але й вагомим чинником навчання, розвитку та виховання школярів, основою для коригування процесу і результатів пізнавальної діяльності, прогнозування подальших цілей та перспектив у навчанні.

Існує багато технологій  реалізації 12 - бальної шкали оцінювання і одна з них – формувальне оцінювання, яке спрямоване на розвиток в учнів критичного мислення, вироблення в них вмінь і навичок самоврядування процесом власного навчання.

Вважається, що концепт формувального оцінювання сягає своїм корінням біхевіористської  моделі навчання(англ. behavio(u)rism- поведінка), в центрі якоїявища самосвідомості та самооцінки, їх функції  в поведінці та розвитку суб'єкта. У 1967 році президент Американської асоціації з оцінювання М. Скрайвен, досліджуючи проблему оцінювання навчальних програм, уперше запропонував розрізняти формувальне й підсумкове оцінювання. Він вважав, що формувальне оцінювання повинне використовуватися для оптимізації розвитку та покращання об’єкта, незалежно від того,чи йдеться про учня, програму або інший дидактичний «продукт». Тоді як підсумкове - для оцінювання результатів, досягнення та поставлених цілей. Вчений вперше наголосив на різниці між цілями, які ставлять два види оцінювання, та шляхами використання інформації, що отримується в результаті їх застосування. У 1971 році американські вчені Б. Блум, Т. Хастінг і Дж. Мадаусу у роботі «Посібник з формувального та підсумкового оцінювання учнів» завершили обґрунтування концепту формувального  оцінювання, проголосивши його необхідним  для діагностики рівня засвоєння учнями змісту навчального матеріалу.

Слід зазначити, що в Україні контроль та оцінка якості освіти повністю покладається на державу, насамперед на підпорядковані Міністерству освіти і науки України Державну акредитаційну комісію та Державну інспекцію навчальних закладів,  діяльність яких регулюється рядом законодавчих актів. Однак, впровадження нової системи оцінювання в українських загальноосвітніх закладах справді “невідкладний, революційний” крок, який справді може розпочати освітню реформу.