Зміст проблеми, її актуальність і перспективність

          Інтеграція України у світовий освітній простір вимагає постійного вдосконалення національної системи освіти, апробації та впровадження інноваційних педагогічних систем, реального забезпечення рівного доступу всіх її громадян до якісної освіти.

Пріоритетні тенденції розвитку національної системи освіти окреслено Державною національною програмою “Освіта” (Україна ХХІ століття),

Законом України “Про загальну середню освіту”, Концепцією загальної середньої освіти  та іншими нормативними документами.

Згідно з концепцією Державної цільової соціальної програми підвищення якості шкільної  природничо-математичної освіти на період до 2015 р., Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012–2021р.р. головним завданням, що стоїть перед сучасною освітою, є запровадження освітніх інновацій та інформаційних педагогічних технологій, які забезпечують удосконалення навчально-виховного процесу, доступність та ефективність освіти, підготовку школярів до життєдіяльності в інформаційному суспільстві.

Сучасна школа переживає період, коли має здійснюватися рішучий поворот педагогічного процесу до особистості школяра, що, в свою чергу, потребує змін і змісту шкільної освіти, яка має бути  спрямованою на формування особистості нового типу, яка має розвинену самосвідомість, громадянські якості, критичне мислення, стійку систему мотивації, підвищену самооцінку, самоповагу, саморозвиток.

Вказані вище підходи щодо педагогічного процесу в сучасній школі закладено у  новому Державному  стандарті базової і повної загальної середньої освіти, який  ґрунтується на засадах особистісно зорієнтованого, компетентнісного і діяльнісного підходів. В умовах його впровадження, зокрема,  перед шкільною математичною освітою постає завдання, яке полягає у  «…створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, вихованні покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя…”.

Для досягнення поставленої  мети вчителю  необхідно так організувати навчальне середовище, щоб воно на практиці спонукало  учня до самопізнання, самоконтролю, саморегуляції.  

Традиційна школа надає основний результат роботи у вигляді учнівських знань, умінь, навичок, і система оцінювання налаштована на те, щоб регулювати процес їх отримання шляхом підрахунків балів, тому в рамках такого підходу не визначається ані глибина, ані обсяг індивідуальних знань, ані ступінь  та характер особистих зусиль учнів - лише визначається рівень засвоєння учнями  єдиної державної програми. Тобто процедура оцінювання є проблематичною. Крім того, компетентнісний підхід вимагає оцінювання більш складних результатів навчально–виховного процесу - компетенцій, що викликає необхідність застосування на практиці різних стратегій оцінювання, тобто різних методів, які вчитель використовує для збору  інформації  про навчальні  досягнення  учнів. Застосовуючи ту або іншу стратегію оцінювання, важливо розуміти, на що вона спрямована, яких результатів бажано досягти, як допомогти учневі міркувати про його успіхи в навчанні.

Таким чином, розгляд процесу і функцій оцінювання навчальних досягнень учнів, вимог до нього; розробка методів, форм, педагогічних умов організації навчальної діяльності, які сприяють формуванню оціночної самостійності учнів; розкриття  послідовності процедур, які забезпечують самооцінку навчальної діяльності учня - є актуальною проблемати-кою  педагогічної практики вчителя.

Представлений досвід пропонує структурно-функціональну модель впровадження  формувального  оцінювання на уроках математики.

При цьому формувальне оцінювання розглядається як процес формування якості індивідуальних навчальних досягнень, спрямований на забезпечення своєчасного зворотного зв'язку, а його технологію представлено як опис засобів і умов досягнення запланованих результатів, що дозволяє забезпечувати гарантовану якість навчальних досягнень, регламентуючи дії вчителя і учня.